Автор:
Це місія українських вертолітників в горах Сванетії в жовтні 1993 року, яка стала першою, проведеною Україною самостійно, без допомоги міжнародних організацій.
Війна в Абхазії завершилася восени 1993 року. Однак закінчення гострої фази протистояння призвело до появи «незалежної» держави Абхазія та фактично етнічних чисток, коли грузинське населення Сванетії стало масово залишати свої будинки і через гірські перевали намагалося дістатися до центральної Грузії.
Але це було дуже непросте випробування - крім банд мародерів, на їхньому шляху встали погодні умови - раптове похолодання і обмерзання застало в горах десятки тисяч біженців. Уряд Грузії негайно звернувся до цілого ряду країн по допомогу, і першою відгукнулася Україна.
Урядом було прийнято рішення відправити до Грузії зведений загін вертолітників, який було доручено сформувати командуванню 5-ї Повітряної армії (генерал-лейтенант Віктор Стрельников).
За короткий час група була сформована, її очолив заступник командувача 5 ПА з бойової підготовки генерал - майор Євген Власенко.
Основу групи склали 15 вертольотів Ми-8 зі складу 488-го окремого вертолітного полку (аеродром базування - Вапнярка) та 320-го окремого вертолітного полку (Херсон), два вертольоти морської авіації Ка-27 555-го окремого протичовнового вертолітного полку (Очаків) та Ан-12, який перевозив в Грузію групу керівництва та підрозділи забезпечення.
Якщо вибір вертольота Ми-8 (а в групу виділили найновіші Ми-8МТВ випуску 1989-1990 років) був певною мірою закономірний, то включення до складу групи Ка- 27 було вкрай необхідним з огляду важких високогірних умов та відсутності майданчиків для зльоту і посадки.
Пізніше, вже в кінці гуманітарної місії, один з представників ООН, що мав великий досвід роботи, зізнався, що був упевнений - менше ніж за місяць вертолітний загін місії ООН не міг бути готовим для виконання подібних завдань та ще й у таких умовах ... Українські ж авіатори мали підготовку менше доби!
Всього в групу ввійшло 106 військовослужбовців. З 10 жовтня 17 вертольотів з аеродрому Копітнарі почали евакуацію потерпілих з гірських перевалів. Головним завданням став порятунок людей, тому дуже часто медичну допомогу надавали прямо на місці.
Тільки за перший напружений день було врятовано 570 осіб, на другий - 2162. П'ять днів українські екіпажі працювали практично на межі фізичних можливостей людини.
Маршрут був відносно простий - Сакени, Чубері, Генцвіши - аеропорт Кутаїсі. Проте кожен виліт був на межі можливостей - незважаючи на добре видимі «червоні хрести» практично щодня по вертольотах вели вогонь із землі.
Ось що згадував про один з таких випадків борттехнік Олександр Малюський:
Практично всіх учасників місії нагородили від імені Президента Грузії Едуарда Шеварнадзе 26 травня 2003 - у День відновлення державної незалежності Грузії.
Від міністерства оборони України, в грудні 1993 року,всім екіпажам були виплачені грошові премії. На цьому держава фактично забула про перших миротворців. Можливо через те, що операція практично не була висвітлена ЗМІ - все ж таки післявоєнна Грузія - це не палаючи Балкани ...
При підготовці статті автором використані матеріали сайту http://8korpus.in.ua/ та книги «У горах Сванетiї». - Вінниця, 2006.
Починаючи з 1992 року близько 33 000 українських військовослужбовців взяли участь у міжнародних миротворчих операціях за кордоном України.
Офіційно першою була операція на території колишньої Югославії. Проте в історії Збройних Сил України є один епізод миротворчої діяльності, який залишився в тіні.Це місія українських вертолітників в горах Сванетії в жовтні 1993 року, яка стала першою, проведеною Україною самостійно, без допомоги міжнародних організацій.
Війна в Абхазії завершилася восени 1993 року. Однак закінчення гострої фази протистояння призвело до появи «незалежної» держави Абхазія та фактично етнічних чисток, коли грузинське населення Сванетії стало масово залишати свої будинки і через гірські перевали намагалося дістатися до центральної Грузії.
Але це було дуже непросте випробування - крім банд мародерів, на їхньому шляху встали погодні умови - раптове похолодання і обмерзання застало в горах десятки тисяч біженців. Уряд Грузії негайно звернувся до цілого ряду країн по допомогу, і першою відгукнулася Україна.
Урядом було прийнято рішення відправити до Грузії зведений загін вертолітників, який було доручено сформувати командуванню 5-ї Повітряної армії (генерал-лейтенант Віктор Стрельников).
За короткий час група була сформована, її очолив заступник командувача 5 ПА з бойової підготовки генерал - майор Євген Власенко.
Основу групи склали 15 вертольотів Ми-8 зі складу 488-го окремого вертолітного полку (аеродром базування - Вапнярка) та 320-го окремого вертолітного полку (Херсон), два вертольоти морської авіації Ка-27 555-го окремого протичовнового вертолітного полку (Очаків) та Ан-12, який перевозив в Грузію групу керівництва та підрозділи забезпечення.
Якщо вибір вертольота Ми-8 (а в групу виділили найновіші Ми-8МТВ випуску 1989-1990 років) був певною мірою закономірний, то включення до складу групи Ка- 27 було вкрай необхідним з огляду важких високогірних умов та відсутності майданчиків для зльоту і посадки.
Пізніше, вже в кінці гуманітарної місії, один з представників ООН, що мав великий досвід роботи, зізнався, що був упевнений - менше ніж за місяць вертолітний загін місії ООН не міг бути готовим для виконання подібних завдань та ще й у таких умовах ... Українські ж авіатори мали підготовку менше доби!
Всього в групу ввійшло 106 військовослужбовців. З 10 жовтня 17 вертольотів з аеродрому Копітнарі почали евакуацію потерпілих з гірських перевалів. Головним завданням став порятунок людей, тому дуже часто медичну допомогу надавали прямо на місці.
Тільки за перший напружений день було врятовано 570 осіб, на другий - 2162. П'ять днів українські екіпажі працювали практично на межі фізичних можливостей людини.
«Для нас головним був порятунок ослабших людей, але тим, хто залишався в горах, теж потрібно було передати всю допомогу, щоб вони протрималися до прильоту наступного вертольота. Найважче доводилося дітям. Ми були змушені надавати первинну допомогу хворим і ослабшим людям на місці. У перший день ми врятували 600 чоловік, у другій - приблизно дві тисячі.
Тоді ніхто не думав про відпочинок і всі розуміли, що необхідно врятувати людей, які знаходилися в горах у вкрай важких умовах. Ми вставали в 4:00 ранку, починали літати в 5-6 годин. Поверталися на 40-50 хвилин для дозаправки і знову відлітали. Роботу закінчували пізно.
Люди чекали нас, ми піднімали на борт 40 осіб і вже не звертали на це увагу, в той час як норма становить 24 людини. Були випадки, коли апарат сідав на дві точки, тобто два колеса знаходились на карнизі, а одне залишалося в повітрі. Ми молилися, щоб дотягнути до аеродрому», - згадував згодом полковник Валерій Чалий.
Маршрут був відносно простий - Сакени, Чубері, Генцвіши - аеропорт Кутаїсі. Проте кожен виліт був на межі можливостей - незважаючи на добре видимі «червоні хрести» практично щодня по вертольотах вели вогонь із землі.
Ось що згадував про один з таких випадків борттехнік Олександр Малюський:
«Наш вертоліт перевалив через добре знайомий перевал і опинився під обстрілом. Я відразу нічого не зрозумів, а ось «афганець» Харін, швидко зорієнтувавшись, різко кинув машину до землі, виводячи її з сектора обстрілу. З-під обстрілу вертоліт командир вивів, проте трохи не розрахував швидкість маневру і масу завантаженої машини. У результаті ми здійснили надто вже прискорену посадку, яку навряд чи можна назвати вдалою - мало не розбилися».Всього за жовтневі дні 1993 українські вертолітники виконали 291 виліт, при цьому загальний наліт склав 271 годину. Було перевезено сотні тонн вантажів, доставлено в безпечні райони 7643 людини.
Практично всіх учасників місії нагородили від імені Президента Грузії Едуарда Шеварнадзе 26 травня 2003 - у День відновлення державної незалежності Грузії.
Від міністерства оборони України, в грудні 1993 року,всім екіпажам були виплачені грошові премії. На цьому держава фактично забула про перших миротворців. Можливо через те, що операція практично не була висвітлена ЗМІ - все ж таки післявоєнна Грузія - це не палаючи Балкани ...
При підготовці статті автором використані матеріали сайту http://8korpus.in.ua/ та книги «У горах Сванетiї». - Вінниця, 2006.
